Використання аналітичних методів розподілу ресурсів

Відповідно до моделі "життєвого циклу" найбільш бажаної для корпорації послідовністю переходу продукції з однієї категорії в іншу є наступна: із другої в першу, потім у третю, і, якщо цього не можна уникнути – у четверту, тобто послідовність, що відповідає виникненню, ростові і зрілості ринку визначеної продукції. Однієї з найважливіших задач вищого керівництва є створення збалансованого (причому з урахуванням довгострокової перспективи) портфеля, набору видів продукції, що випускається, або напрямків бізнесу, організаційно згрупованих у СГЦ. Теоретично збалансований портфель повинний включати трохи СГЦ третьої категорії, тобто прибутку, що приносять основну масу; один-два СГЦ першої категорії, що повинні перейти в третю; трохи – другий, що еволюціонують у першу; і, можливо, трохи СГЦ четвертої категорії.

У розпорядженні менеджменту знаходиться ряд важелів, що дозволяють регулювати склад портфеля СГЦ, а також у визначеній мері, наскільки це не залежить від впливу зовнішніх факторів, швидкість і напрямок руху основних видів продукції з однієї категорії в іншу. Єдина, глобальна мета, який керується при цьому корпоративне керування – це досягнення цільової норми прибутковості в плановому періоді. Домінування цієї мети, спроба регулювати її досягнення за допомогою механізму селективного фінансування виробництва лише тих видів продукції, що обіцяють максимальну вигоду, обумовлює неможливість для капіталістичної фірми цілеспрямовано і добровільно дотримувати інтересів суспільства. Відома реакційність методики портфельного розподілу ресурсів у рамках капіталістичної корпорації виявляється і при зборі інноваційних проектів. Менеджмент йде на фінансування розробки тільки тих нововведень, що "уписуються" в існуючий набір стратегічних проектів і збігаються з перспективним планом його розвитку. Нововведення ж, що з'явилися в рамках фірм і володіють навіть значною суспільною корисністю, але суперечному досягненню фінансових цілей власників капіталу і вищих керуючих, можуть так і не одержати подальшого розвитку, їхнє впровадження і виробництво затримується доти, поки воно не стане вигідним з погляду фінансових інтересів фірми. На гостроту цієї проблеми вказує і той факт, що буржуазна держава (особливо в США починає в останні роки активні заходи для стимулювання розробки таких нововведень. На це, зокрема, націлене введення податкових пільг для інвестицій у НДВКР, стимулювання створення корпораціями венчурних підрозділів і т.п.

Підводячи підсумок, випливає ще раз підкреслити, що органи, що відповідають за науково-технічний розвиток корпорацій, починають грати усе більш помітну роль у внутрішньо-фірмовому плануванні, що особливо чітко виявляється в технологічно передових концернах. Підхід, що раніше домінував, до керування і планування НДВКР, що полягає в концентрації уваги корпоративного менеджменту на "традиційних" питаннях (наприклад, про якість керівництва лабораторією або про обсяги фінансування НДВКР), починає змінюватися переважною орієнтацією на стратегічні фактори розвита НДВКР, такі, наприклад, як вибір нової технологічної області для компанії; визначення шляхів переходу до нової технологічної бази і засобів керування цим переходом; розробка методів підготовки корпорації до змін у технології, викликаних внутрішнім і зовнішніми стосовно неї факторам. Ця тенденція ще мало помітна, але більш широкі процеси модифікації механізмів стратегічного планування по лінії інтеграції в плановий процес науково-дослідної діяльності дозволяють припустити, що вона буде розвиватися. Застосовувані капіталістичними фірмами схеми і процедури планування інноваційної діяльності в силу різної ролі підрозділів сфери НДВКР у виробленні господарських стратегій, а також у залежності від накопиченого науково-технічного потенціалу, традицій проведення досліджень, підходів до контролю і фінансування НИОКР, досить різноманітні. У сучасній практиці найбільших монополій зустрічаються і централізовані, і децентралізовані системи планування, і що сполучать і той і інший підхід. Усіх них, однак, поєднує одна риса: суперечливість використовуваних управлінських систем, що страждають як методичної невідпрацьованості, так і, що випробують на собі деструктивний вплив капіталістичної системи господарювання. Звідси - їхні часті перебудови, що знижують ефективність планування нововведень, і, як наслідок – результативність самих НДВКР.

БЮДЖЕТНО-ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ НОВОВВЕДЕНЬ У КОРПОРАЦІЇ

Будь-яке науково-технічне нововведення при капіталізмі знаходить право громадянства лише тоді, коли витрати на його впровадження не тільки відшкодовуються, але і повертаються з визначеним приростом. Прибуток, в основі якої лежить прибавочна вартість, зроблена всіма найнятими капіталом працівниками, що беруть участь у виробничому процесі, - це мета і засіб його безперервного поновлення. Забезпечення цільової норми прибутковості, що є розрахунковою формою норми прибутку і концентрованим вираженням стратегічних цілей корпорації, - така головна задача функціонування фінансово-економічного механізму нововведень.

Інші статті по менеджменту

Лідерство, вплив та влада
В другій половині минулого століття після перемоги промислової революції на Заході ринкові відносини оволоділи всіма сферами життя суспільства. Як гриби після дощу росли великі фірми, що ...

Основні положення теорії організації. Закони та основні принципи організації
В останні десятиріччя вивчення організацій і їх поведінки стало головною задачею досліджень, що проводяться спільно представниками декількох наукових дисциплін. Вивчення організацій пост ...

Реєстрація документів
Управлінська діяльність (управління) заснована на наступних процесах: отримання інформації і її обробка; аналіз, підготовка і ухвалення рішень; виконання рішень; облік і контро ...