Довгострокове планування
Кожне підприємство, щоб забезпечити обґрунтування свого розвитку, має оцінити власні перспективи. Довгострокове планування, що використовує досип, жорсткі моделі та методи, базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє.
Об'єктивні причини необхідності та можливості розширення планового горизонту за межі року були такі:
- для країн із централізовано-плановою економікою — необхідність формування планового «стрижня», що забезпечував керованість будь-якого об'єкта в економіці, разом з адміністративними важелями;
- для підприємств, що функціонували в ринковій економіці,— наявність незаповнених ринків і низька конкуренція, що створювали можливості розвитку підприємств.
Протягом 1950—1960 років вже було, крім того, створено основний науково-методологічний апарат (з використанням економіко-математичних методів та ЕОМ), який давав змогу обробляти великі масиви інформації, розробляти довгострокові прогнози розвитку зовнішнього економічного середовища функціонування фірми та формулювати на цій основі перспективні цілі розвитку підприємств.
Основою довгострокового планування в ті роки були екстраполяційні прогнози (побудовані на різних математичних моделях), що враховували фактори, які сприяли зростанню підприємства або обмежували його можливості. Найчастіше такими обмежувальними факторами вважали фінансові ресурси, що ними розпоряджалося підприємство, та джерела, з яких можна було залучити додаткові інвестиції та позики. Таке планування майже не відрізнялося від традиційного бюджетування, тільки розрахунки велись на триваліший час.
Формальні процедури довгострокового планування виникли внаслідок розвитку процесу бюджетування. який застосовується та вдосконалюється на підприємствах усього світу впродовж кількох десятиліть. Довгострокове планування, вбачаючи перспективи розвитку, використовувало різні варіанти екстраполяції, а згодом і складніші моделі очікуваного економічного зростання окремих країн, можливостей розвитку ринків тощо. Водночас підприємство як об'єкт планового розвитку складається з підсистем різною типу: постачання, виробництва, збуту, фінансів, персоналу тощо, яким для більш ефективної взаємодії, з метою отримання високих результатів діяльності підприємства загалом потрібно заздалегідь проаналізувати, скоординувати свою діяльність, спроектувати на більш обґрунтованих засадах свій розвиток і включити відповідні завдання до планів розвитку всієї організації. У різних варіантах усі процвітаючі фірми світу мають схожі процеси планування.
У СРСР з 1920-х а у країнах з ринковою економікою — з 1960-х років довгострокове (5—6 річне) планування стало застосовуватися і на урядовому рівні. У таких розвинених, ринково орієнтованих країнах, як, наприклад, Франція, Великобританія — на Заході, Індонезія, Тайвань — на Сході, саме планування відіграло неабияку роль у досягненні ними відчутних результатів.
Досвід застосування довгострокового планування, зорієнтованого на екстраполяційні методи, сприяв тому, що на певному етапі в керівників різних рівнів складалося уявлення про передбачуваність майбутнього. Підприємства витрачали багато часу та грошей на розробку складних моделей, розрахунки, па формування детальних планів, які, зрештою, знаходили місце па полицях шаф, а рішення про діяльність підприємства приймались таким чином, неначе планів зовсім не існувало. Це була природна реакція менеджерів-практиків на розбіжності між змістом планів і дійсністю: у довгостроковому плануванні не орієнтувалися па варіанти негативного розвитку подій; вважалося, що всі негаразди можна подолати'.
Найяскравішим прикладом очікувань щодо ролі довгострокового планування стала одна з ранніх праць Г. Міпцберга, де він розглядав різні підходи до планування: підприємницький, адаптивний та плановий (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Підходило планування
Підприємницький підхід визначає загальне уявлення про майбутній стан підприємства і за допомогою послідовних рішень і дій для їх втілення скеровує його (підприємство) розвиток за одним із можливих варіантів; адаптивний — орієнтується на постійне реагування па проблеми, що виникають, тому шлях підприємства — це короткі кроки за невизначеної перспективи; плановий (у розумінні довгострокового підходу) дає змогу «влучити в ціль», яку заздалегідь визначено. Наступні роки показали марність таких сподівань і неприйнятність «класичного» довгострокового планування для реального життя.
|
Інші статті по менеджменту
Управління комерційно-посередницькою діяльністю підприємств України
Актуальність досліджень товарної політики в зовнішньоекономічній
діяльності посередників полягає в тому, що в даний час лише деякі торговельні фірми відносяться до
формування асортиментн ...
Готельна компанія Accor, готель Ibis та інші готелі мережі Accor
Інтенсивна концентрація
готельної справи у XX сторіччі спричинила до створення так званих готельних
ланцюгів (компаній). Зауважимо, що 100 найбільших готельних ланцюгів світу
володіють ...
Основи управлінського консультування
Управлінське
консультування - це професійна діяльність, яка полягає у наданні незалежних і
об'єктивних порад та технічної допомоги кваліфікованими спеціалістами фірмам,
організаціям, ок ...