Історичні типи західних підприємців

Ставлення до конкуренції та клієнтури відповідало характеру ведення справ: усі хочуть мати спокій, відчувати стабільність. Клієнтура ототожнювалася з певним територіальним анклавом, який був відведений в ексклюзивну експлуатацію окремому комерсантові. Було заборонено будь-яке «полювання на клієнтів». Вважалося аморальним відбивати у своїх сусідів покупців. Купецькі статути забороняли втручатись у торгові справи інших шляхом маніпулювання цінами або вести торгівлю так широко, що це призводить до банкрутства інших. Досить тривалий час існувало негативне ставлення до комерційної реклами; засуджувалося наголошування на особливих перевагах, якими начебто одне підприємство відрізняється від іншого. Як найбільша ганьба для комерсанта розцінювалися оголошення, що сповіщали про нижчі, ніж у конкурентів ціпи.

Негативне ставлення до перебудови організаційних засад ведення торгівлі (скорочення кількості посередників, приваблювання клієнтури за допомогою цінових знижок, використання реклами тощо), яка водночас із підвищенням прибутку призводила до безробіття, збитків або банкрутства інших суб'єктів господарської діяльності, мало своє продовження у негативному ставленні до технічних новацій у виробництві. Тут так само панує думка: прогрес, новації бажані лише тоді, коли вони не руйнують людського щастя. Здешевлення товару не варте тих сліз, які воно спричинило сім'ям безробітних. Так, наприклад, у 1684 році у Франції був заборонений ткацький верстат, який виробляв панчохи, переважно через побоювання, що він може зменшити бідним людям їх заробіток.

Наприкінці середньовіччя становище ділової людини в суспільстві дещо змінюється. Перш за все, посилюється її впливовість. У багатьох містах Європи купецька верхівка, сконцентрувавши у своїх руках величезні багатства, утворює патриціанський прошарок міста, який мав вирішальний вплив на його управління.

Окремо треба відзначити прагнення купців-патриціїв до розкішного життя. Для того щоб підняти свій престиж у суспільстві й справити належне враження, вони будують кам'яні будинки і палаци; в одязі й прикрасах вони змагаються зі знаттю. Л.Б. Альберті у своїх трактатах наголошував па тому, що необхідно бути ощадним, адже ощадливість – гарантія незалежності. Однак, на його думку, не треба бути і скупим. Особливо не слід економити на витратах, що забезпечують престиж сім'ї, її добре ім'я та славу.

Риси особистості та головні життєві цінності італійського купця кінця XIV – початку XV ст. яскраво розкриваються в «Мемуарах» ді Наголо Мореллі. «Мемуари» переповнені порадами такого роду: намагайся приховувати від комуни розміри своїх прибутків, для того щоб ухилитися від сплати податків, і всіляко демонструй, що в тебе лише половина того, чим насправді володієш; завжди товаришуй із тими, хто стоїть при владі, і приєднуйся до тієї партії, що є найсильнішою; нікому не довіряй: ані слугам, ані родичам, ані друзям, адже люди гріховні й переповнені обманом та зрадою; там, де йдеться про гроші, не знайдеться родича чи друга, який подбає про тебе більше, аніж про себе.

Віра Мореллі примирює Бога та купецьке сутяжництво. У цьому вій не оригінальний. У розрахункових книгах купців і торгових компаній велися особливі «рахунки Бога». Сюди вносилися ті суми, які купці жертвували на бідних та богоугодні заклади, для того щоб застрахувати свої душі від неприємностей після смерті. Із Творцем обходилися як із членом купецької компанії, і розміри Його частки залежали від величини прибутку, отриманого компанією. Ділова людина епохи Відродження поєднувала релігійність із раціональністю, благочестя – з аморальністю; вона намагалася перебудувати стосунки між мораллю та релігією таким чином, щоб віра в Бога не була перешкодою для її не дуже чистих операцій.

Усупереч загальноприйнятим схематизаціям генезису капіталізму, наслідком розвитку ринку на початку XVI ст. були не тільки поява мануфактурного виробництва й надбання буржуазних рис традиційним «середнім прошарком», а й химерна трансформація самої феодальної практики. «Наживали» із землевласників, як і представники молодого торговельно-промислового прошарку, прагнучи до великих грошових статків за рахунок надзвичайної експлуатації не вільнонайманих, а кріпаків або наполовину вільних виробників.

Від гендлярсько-меркантильного феодалізму значною мірою страждали і міста, які мусили сплачувати великі суми своїм феодальним сюзеренам. їх утискуванню значною мірою сприяла діяльність великих лихварів й купців фернхендлерів, не пов'язаних з національним виробництвом і орієнтованих на «далеку» посередницьку торгівлю. «Торговельно-лихварські капітали Фугтерів, Вельзерів та Інгофів лише незначною мірою витрачалися на підтримку мануфактур, друкарень, ливарень та інших ранньокапіталістичних підприємств; левова їх частка позичалася церковним і світським феодалам, імператорові». Процентні борги сплачувалися відповідно не за рахунок капіталістичної, а за рахунок модернізованої феодальної експлуатації, а також військових авантюр. Злиденність населення зумовлювала ще більше зростання податків, що непосильним тягарем лягали на виробника, позбавляючи його стимулу до праці.

Інші статті по менеджменту

Форми та методи державної підтримки експортерів
Сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України є одним з найважливіших елементів державної промислової і структурної політики. Зіставлення технологічної структури експорту ...

Кваліметрія і її виникнення
Останнім часом з'явилася велика кількість наукових монографій і окремих статей, присвячених узагальненню досвіду промислових підприємств по підвищенню якості продукції і рішенню теоретич ...

Підбір і використання тестових методик для добору членів робочих груп-команд
Тестами в психології називають стандартизовані методики психодіагностики, що дозволяють одержувати зіставні кількісні і якісні показники ступеня розвиненості властивостей, що вивчаютьс ...