Загальні поняття й організація стратегічного планування
формування загальної стратегії;
– формування конкурентної стратегії;
– визначення функціональних стратегій підприємства.
Загальна стратегія підприємства. Формується вищим керівництвом.
Прийнято виділяти три типи загальних стратегій: стратегія стабільності, стратегія росту, стратегія скорочення.
Стратегія стабільності - ставка на існуючі напрямки діяльності і підтримка їх.
Стратегія росту - збільшення (ріст) організації (часто через проникнення і захоплення нових ринків), що може здійснюватися шляхом поглинання конкуруючих організацій (придбанням контрольного пакета акцій), шляхом злиття на рівних правах у рамках єдиної організації, шляхом створення спільного підприємства.
Стратегія скорочення - застосовується в таких умовах, коли виживання підприємства перебуває під загрозою.
Конкурентна стратегія. Спрямована на досягнення конкурентних переваг. Відомі три види конкурентної стратегії:
– перевага в розмірі витрат на виробництво;
– диференціація (створення чи продукту послуги з унікальними властивостями);
– фокусування (зосередження реалізації продукції на одному із сегментів ринку).
– Функціональна стратегія. Розробляються дії для кожного функціонального напрямку діяльності підприємства.
– Можливі наступні функціональні стратегії:
– стратегія розробки і створення нових видів продукції;
– виробнича стратегія
– маркетингова стратегія
– фінансова стратегія
– стратегія керування персоналом
Коли стратегія сформована, керівництво підприємства визначає політику, що перетворює розроблену стратегію в докладну декларацію напрямків діяльності.
Кінцевий стратегічний план включає:
– бачення (місію) і загальні цілі;
– загальну, конкурентну і функціональні стратегії;
– декларацію напрямків дій.
Стратегічний план - документ внутрішнього призначення. Його зміст, розрахунки, обґрунтування, джерела фінансування є комерційною таємницею.
Ефективність стратегічного планування у визначальній мері залежить від його організації. Вироблення стратегічних цілей є функцією лінійних керівників вищого рівня керування, а не планових служб. У свою чергу планові служби виконують свої функції:
– є каталізаторами вироблення стратегічної орієнтації лінійних керівників;
– надають їм методичну допомогу;
– виконують при необхідності роль штабу.
В останні роки в багатьох великих компаніях (корпораціях) стратегічне планування децентралізується. Це відбувається таким чином. Усе коло діяльності компанії поділяється на сегменти. Стратегічні повноваження передаються керівникам сегментів. Здійснюється часткова децентралізація планової служби. Формується стратегічний господарський центр (СХЦ) на рівні підрозділу, що і займається розробкою і реалізацією власних стратегічних планів. У СХЦ поєднуються науково-виробничі одиниці за такими ознаками, як спільність ринку збуту; однотипність, взаємозамінність продукції; повнота всіх ресурсів для розробки виробу і т.д. Керівництво СХЦ покладається на керівника того рівня організаційної ієрархії, якому підлеглі вхідні в СХЦ підрозділи. У рамках великих компаній таких СХЦ може бути кілька десятків. Ефективність такої організації стратегічного планування залежить:
1) від організації взаємозв'язку стратегічних господарських центрів на корпоративному рівні, взаємодії стратегій, правильного розподілу ресурсів;
2) від чіткого дотримання технології розробки стратегічних планів у кожнім СХЦ.
СХЦ можуть створюватися у великих міжнародних корпораціях. А як бути із середнім підприємством національного рівня? Без стратегічного планування працювати не можна. Тут повинна застосовуватися звичайна схема стратегічного планування. Центральна планова служба (типу ПЭО) - каталізатор у розробці стратегії. Вище керівництво здійснює розробку стратегії підприємства і приймає основні рішення по стратегічному плануванню, а центральна планова служба (ПЭО) може виконувати функції штабу по розробці загальної стратегії. Розробкою конкурентної стратегії, а також функціональних стратегій займаються функціональні служби під методичним керівництвом ПЭО.
Інші статті по менеджменту
Аналіз використання робочого часу менеджера
Світовий досвід довів життєвість і ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, у раціональному використанні трудових ресурсів, матеріальних і фінансових ресурсів, у ство ...
Фінансовий менеджмент як складова частина загальної системи управління підприємством
Актуальність обраної теми обумовлена тим, що в даний час
трудовий потенціал є визначальним в ефективності господарювання і конкурентної
переваги на ринку для підприємства. При цьому анал ...
Сучасне розуміння держави як соціального партнера
В XXI ст. саме права і свободи людини, в тому числі її
економічні права і свободи, посядуть пріоритетне місце в системі ціннісних
орієнтацій громадянського суспільства. Це обумовлено прі ...