Роль і місце нововведень в організаційній системі стратегічного планування

У теорії буржуазного менеджменту й у практиці ряду ведучих корпорацій до планування створення продуктових і технологічних нововведень пред'являється вимога тісного ув'язування інноваційної стратегії з загальнокорпоративної. Це вимога об'єктивна обумовлено тим обставиною, що нові продукти і технологічні процеси є для багатьох компаній, особливо в наукомістких галузях, основою їхнього виживання в майбутньому. Інтеграція досліджень і розробок у систему керування корпорацією, основним інструментом якої є планування, розглядається в даний час корпоративним менеджментом у якості однієї з найважливіших своїх задача. Однак, перетворення в життя інтеграційного підходу до планування наштовхується в більшості капіталістичних фірм на численні і важкопереборювальні перешкоди, викликані як методологічними причинами, так і специфічними ринковими умовами господарювання.

Ефективне планування нововведень істотно, залежить від ефективності системі внутрішньофірмового планування в цілому. Це пояснює в першу чергу тим, що в процесі створення нової продукції повинні утягувати практично всі основні функціональні і виробничі ланки організації; спроба ж планувати створення нововведення ізольовано від підрозділів, що лежать поза безпосередньо інноваційною сферою, приводить, як правило, до невдачі нововведень. Визнаючи необхідність цієї єдності, в авторитетному управлінському журналі "Лонг Рендж Пленнінг" прямо вказується, що "планування досліджень не може бути відділене від всіх інших видів планової діяльності. Таким чином, виникає необхідність розгляду процесу корпоративного стратегічного планування в цілому, виступаючого як механізм довгострокової Інтеграції діяльності фірми як у вже освоєних областях і на ринках збуту, так і в сфері створення нововведень.

Внутрішньофірмове стратегічне планування стало одним з найбільш серйозних управлінських нововведень, розроблених буржуазним менеджментом для керування великими господарськими організаціями в умовах динамічного розвитку науково-технічного прогресу, що позначився в період 50-60-х рр. курсу на інтенсифікацію економіки ведучих капіталістичних країн.

Системи стратегічного планування в корпораціях були покликані вирішувати центральну задачу підприємницької діяльності: прогнозувати розвиток зовнішніх (стосовно корпорації) умов господарювання; визначати місце, що повинне буде зайняти корпорація в господарській системі; і формулювати стратегію, досягнення цієї мети. У принципі такий підхід практикувався при прийнятті стратегічних рішень і раніш; але, як правило, рішення ці приймалися без попереднього аналізу, скоріше на основі досвіду й інтуїції вищих керівників корпорацій. В умовах же небувалого збільшення розмірів корпорацій, ускладнення їхніх господарських операцій і зв'язків, посилення впливу на них з боку буржуазної держави і суспільства такий порядок уже не влаштовував "капітанів" великого бізнесу. На порядок денний устала задача розробки більш формалізованого підходу до прийняття стратегічних рішень, підходу, що дозволяє більш повно враховувати й аналізувати різанням, що ускладнилися функціонування корпорацій. Такий підхід повинний був втілитися в рамках "систем стратегічного планування. Упровадження цього широке розрекламованого управлінського нововведення стало досить модним заняттям у практиці капіталістичного менеджменту і досягло значних масштабів: до кінця 60-х рр. більш 3/4 найбільших американських корпорацій використовували системи стратегічного планування

Однак, настільки широке поширення цих систем у корпоративній практиці з'явилося значною мірою результатом проходження моді. Ця обставина стала усе більш ясно виявлятися в міру того, як виявлялася методична не відпрацьованість використання систем стратегічного планування, їхня невисока ефективність і незадовільна здатність вирішувати поставлені перед ними економічні й організаційні задачі, поліпшувати якість стратегічних рішень. Зрозуміло, історія стратегічного планування – це не тільки перелік його невдач; мода - модою, але прагматичність капіталістичного керування навряд чи дозволила б більшості ведучих фірм протягом двох десятиліть "грати" з безнадійно неефективною витівкою, створювати цілу "індустрію" стратегічного планування, на розробку проблем якого корпорації і консультаційних фірм витрачають щорічно до 500 млн. дол. Звичайно, раціональні зерна в теорії і практиці корпоративного стратегічного планування маються, і головне з них, як представляється, те, що стратегічне планування – лише черговий, проміжний етап подальшого удосконалювання систем керування концернами, і, зокрема – створення систем стратегічного керування. Розуміння цього факту, мабуть, усе більш проникає у свідомість західних фахівців з керування.

Внутрішні недоліки стратегічного планування і проблеми, що виявилися в ході практичного використання планових систем, викликали на їх адресу значний потік критичних зауважень з боку буржуазних вчених і підприємців. Критика не завжди конструктивна, деякі автори бачать реальні причини низької ефективності планових систем, по-різному оцінюються і перспективи їхнього подальшого розвитку, пропонуються різні, часом взаємовиключні шляхи. Подібне розходження позицій свідчить, по-перше, про те, що інтенсивний пошук нових, більш ефективних методів корпоративного керування продовжується, і, по-друге, про різноманіття форм практичного застосування концептуальних положень, що дають матеріали для критичних виступів. Більш серйозні, на наш погляд, роботи витримані в помірному тоні, їхні автори розглядають недоліки систем стратегічного планування як неминучі помилки розвитку комплексної система корпоративного керування, а їхнє подолання - рушійною силою цього розвитку. Здається, що така позиція більш реально відбиває дійсне положення речей.

Інші статті по менеджменту

Управління, як соціальний феномен
Людина – головна рушійна сила розвитку суспільства, що відбувається на основі вдосконалення технологій, нових наукових відкриттів та технічних винаходів. Психологія, яка досліджує таємниці ...

Бізнес-планування на підприємстві
За останні роки в економіці і фінансової системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соці ...

Кризове явище функціонування та розвитку організації
Дати визначення наступним термінам Предмет курсу "Антикризове управління" –– проблеми та можливі і реальні фактори кризових явищ, тобто всі прояви загострення протиріч, які ...