Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту
Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити можливості, які криються у поєднанні нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто працювати на випередження.
Технологія інноваційного менеджменту - сукупність способів впливу суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу з метою спонукання їх до створення і реалізації інновацій, що мають практичну цінність для організації і формують її конкурентні переваги.
Технологія управління інноваційним процесом охоплює методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.
Важливими чинниками, які стимулюють фірми до залучення інновацій, є:
- зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;
- розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;
- зміна потреб і бажань клієнтів;
- економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;
- технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;
- зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.
Головною причиною, яка спонукає до пошуку нових можливостей, а отже, до створення інновацій, передусім є зміна в потребах ринку. Інновації можуть надати підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, забезпечити його стабільний розвиток.
Конкурентні переваги –– характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.
Американський фахівець у галузі стратегічного управління М.Портер головними серед них вважає:
- нові технології;
- нові запити покупців;
- появу нового сегмента ринку;
- зміну вартості або наявності компонентів виробництва.
Конкурентні переваги організації поділяють на два типи:
1. Переваги низького рангу, пов'язані з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки можуть бути скопійовані конкурентами.
2. Переваги високого рангу, пов'язані з наявністю у підприємства кваліфікованого персоналу, здатного використовувати сучасні технології у всіх сферах діяльності, вести інноваційний пошук і створювати новинки, отримувати патенти, розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну базу підприємства, забезпечувати високі стандарти його діяльності і формувати позитивний імідж. Такі переваги є тривалими і дають змогу досягати вищої ефективності підприємницької діяльності.
Нововведення дають змогу поліпшувати традиційну продукцію і створювати нову, налагоджувати досконалі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати їх новими знаннями. Щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.
Рішення в інноваційному менеджменті –– результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.
Їх прийняття має спиратися на два основних підходи –– інтуїтивний і раціональний (комплексний). Інтуїтивний (лат. intueri – пильно, уважно дивитись) ґрунтується на осяянні, непояснюваному відчутті того, що рішення, яке спало на думку, є єдино правильним. Раціональний (лат. rationalis – розумово обґрунтований) передбачає використання обґрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебічного дослідження проблеми і завершуючи вибором оптимального варіанта її розв'язання (є кілька альтернатив, приймається групою фахівців). Прийняття рішення передбачає ряд стадій:
1. Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.
2. Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.
Інші статті по менеджменту
Природа конфліктів і управління конфліктною ситуацією в організації
У ранніх працях по управлінню, як правило, підкреслюється важливість
гармонічного функціонування організації. На думку їхніх авторів, якщо знайти
правильний підхід до управління ,то орга ...
Методичні основи формування перспективного товарного асортименту промислових підприємств
Порівняно
нещодавно на Україні, та і в інших колишніх державах соцтабору, діяла
командно-адміністративна система господарювання. Підприємства знаходились в
прямому підпорядкуванні відповідн ...
Аналіз діяльності підприємства ТМ Фанні
Темою моєї роботи є «Організація праці менеджера на конкретному підприємстві на прикладі ТМ «Фанні».
Метою даної роботи є аналіз діяльності підприємства, а конкретно – фінансо ...