Файоль Анрі

Анрі Файоль (1841-1925) – відомий французький дослідник і фахівець у галузі менеджменту, засновник так званої класичної, чи адміністративної, школи менеджменту.

Народився у м. Константинополі 29 липня 1841 р. Після закінчення ліцею і Національної вищої школи гірничої справи в м.Сент-Етьен з 1860 р. по 1918 р. працював у гірничодобувній і металургійній компанії "Комментрі-Фуршамболь-Деказвіль" ("Комамболь"). Будучи керівником середнього рівня, набув певної відомості завдяки публікаціям результатів досліджень геологічних проблем, а працюючи генеральним менеджером, допоміг врятувати свою компанію від банкрутства і перетворив її на одне з провідних підприємств Франції. Після 1918 р. А.Файоль був радником французького уряду з питань управління промисловістю; викладав у Національному військовому інституті Франції і заснував Центр адміністративних досліджень.

А.Файоль вважається одним з найвидатніших першої половини 20 ст., який зробив значний внесок у розвиток теорії наукового менеджменту. В книзі "Загальне і промислове управління" (1916) всі операції, які виконуються в організаціях, він розподілив на шість груп:

1. технічні (виробництво, виділка, обробка);

2. комерційні (купівля, продаж, обмін);

3. страхові (страхування та охорона майна і осіб);

4. фінансові (залученні фінансових коштів і розпорядження ними);

5. облікові (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика);

6. адміністративні (передбачення, організування, розпорядництво, координування, контроль).

Незалежно від складності виробництва та розмірів підприємства ці шість груп операцій виконуються в них завжди і перебувають у тісному взаємозв’язку. Із всіх операцій він виділяє адміністративні. А.Файоль сформулював 14 принципів управління, від застосування яких залежить успіх управління організацією, використовував їх у своїй практиці:

1. розподіл праці, мета якого – підвищити кількість і якість виробництва за постійних витрат зусиль;

2. поєднання влади як права віддавати розпорядження і відповідальності в управлінні;

3. дисципліна як дотримання правил, вимог, угод працівниками і роботодавцями;

4. єдиноначальність (підпорядкованість тільки одному безпосередньому керівнику, виконання його розпоряджень і звітність перед ним);

5. єдність керівника (один керівник і єдиний план для групи людей, що діють в межах єдиної мети);

6. підпорядкування індивідуальних інтересів загальним (інтереси працівника, службовця чи групи працівників не повинні ставитися вище від інтересів підприємства);

7. винагорода персоналу (повинна бути справедливою і задовольняти інтереси працівників та роботодавців);

8. оптимальне співвідношення централізації та децентралізації в управлінні;

9. ієрархія (керівні посади в організації від нижчої до вищої); документи, звіти, розпорядження повинні проходити шляхом ієрархії керівних посад;

10. порядок (матеріальний порядок – кожна річ повинна знаходитися на відведеному для неї місці; соціальний порядок – кожен працівник має бути на своєму місці);

11. справедливість (вимогливе, але справедливе ставлення адміністрації до підлеглих забезпечує лояльність персоналу до підприємства);

12. стабільність складу персоналу (надмірна плинність працівників негативно впливає на ефективність розвитку підприємства; водночас є причиною і наслідком неефективного управління);

13. ініціатива (менеджери повинні заохочувати підлеглих висувати ідеї);

14. корпоративний дух (необхідно створювати дух єдності та спільних дій, розвивати колективні форми праці).

Вчений підкреслював, що застосування принципів управління у практичній діяльності повинно мати гнучкий характер і завжди залежати від ситуації. Основними елементами управління вважав:

1. планування - "погляд вперед", передбачення, яке ґрунтується на ресурсах, методах роботи в конкретній ситуації, майбутніх тенденціях діяльності підприємства;

2. організацію – забезпечення підприємства всім необхідним для функціонування (сировиною, устаткуванням, капіталом, персоналом, будівлями); розроблення структури організації для забезпечення єдності персоналу при досягненні цілей підприємства;

3. розпорядження, метою якого є залучення підлеглих до дій в інтересах підприємства (менеджер, який виконує обов’язки з розпорядження, повинен: добре знати власних підлеглих і усувати некомпетентних; знати особливості трудових угод між підприємством і працівниками; бути прикладом для підлеглих; здійснювати періодичні перевірки організації та використовувати їх результати в подальшій діяльності; проводити наради з підлеглими для досягнення єдності керівництва і узгодження зусиль; не перевантажувати свою увагу деталями; домагатися, щоб серед підлеглих домінував дух результативності, ініціативи, усвідомлення обов’язку);

Інші статті по менеджменту

Управління виробничими витратами як складова управління продуктивністю операційної системи
  Харчова і переробна промисловість України – одна із стратегічних галузей економіки, призвана забезпечувати стійке постачання населення необхідними якісними продуктами харчування. &nb ...

Інноваційний менеджмент та формування маркетингової стратегії
Інноваційний менеджмент є частиною стратегічного менеджменту і органічно вписується в "концепцію діаманта", автором якої є відомий економіст Майкл Портер. За цією концепцією при зростаючому ...

Моделі обміну інформацією
На сучасному етапі розвитку суспільства стрімко збільшується обсяг повідомлень. До того ж спостерігається випереджаючі темпи зростання інформаційного шуму порівняно з темпами збільшення ...