Витоки, причини та рушійні сили конфлікту

Виникнення конфлікту нерозривно пов'язано з появою та розвитком суперечностей. Назрівання і розгортання конфлікту відображує кульмінаційний етап боротьбі реальних протилежностей. Розв'язання ж конфлікту веде до руйнування даної суперечливої єдності з одночасним виникненням його нової якості.

В цілому ж виникнення та розвиток конфліктів обумовлені дією чотирьох груп причин: об'єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та особистісних. Перші дві групи мають об'єктивний характер, дві останні — суб'єктивний. До об'єктивних причин конфліктів можна віднести головним чином ті обставини соціальної взаємодії людей, які призвели до зіткнення їх інтересів, думок, установок тощо. Об'єктивні причини викликають виникнення передконфліктної обстановки — об'єктивного компонента перед-конфліктної ситуації.

Суб'єктивні причини конфліктів головним чином пов'язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які ведуть до того, що вони обирають саме конфліктний, а не будь-який інший спосіб розв'язання об'єктивної суперечності, що склалася. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається обговорити і разом з опонентом взаємовигідно вирішити існуючу суперечність, а обирає стратегію протидії. Практично у будь-якій передконфліктній ситуації є можливість вибору конфліктного чи одного з неконфліктних засобів її розв'язання. Причини, за яких людина обирає конфлікт, у контексті того, що було сказано вище, носять головним чином суб'єктивний характер.

При розгляді характеру взаємозв'язку між об'єктивними та суб'єктивними причинами конфліктів можна відзначити, що, по-перше, жорсткий розподіл об'єктивних та суб'єктивних причин конфліктів, а тим більше їх протиставлення, є неправомірним. Будь-яка об'єктивна причина грає свою роль у виникненні конкретної конфліктної ситуації, зокрема з причини дії суб'єктивних чинників. Наприклад, якщо б на заводі була розроблена та колективно схвалена нормативна процедура заміщення вакантних посад керівників, кількість конфліктів, пов'язаних з боротьбою за просування по службі, стала б значно меншою. Але розробка такої процедури залежить від особистих якостей керівників заводу, тобто від суб'єктивного чинника. Тому більшість об'єктивних причин відомою мірою є суб'єктивними. В свою чергу суб'єктивні причини конфліктів врешті-решт об'єктивно детерміновані. Припустимо, що людина розпочала конфлікт через власну підвищену агресивність, яка постає суто суб'єктивною. Але не виключено, що однією з головних причин агресивності людини є підвищена агресивність соціально-економічного середовища, в якому вона народилася, зросла і живе. Таким чином, в основі цілком суб'єктивної, на перший погляд, причини конфлікту може лежати об'єктивний чинник.

По-друге, немає жодного конфлікту, який би тією чи іншою мірою не був обумовлений суб'єктивними та об'єктивними причинами. В той же час важко знайти передконфліктну ситуацію, що виникла за об'єктивних обставин, яку б не можна було розв'язати неконфліктним способом. У будь-якому міжособистому конфлікті завжди ту чи іншу роль відіграє суб'єктивний чинник. Якщо людина суб'єктивно не вирішить розпочати конфліктну протидію, конфлікту не буде. Тому практично будь-який конфлікт має цілий комплекс об'єктивно-суб'єктивних причин.

Якщо проаналізувати достатньо велику кількість конфліктів, то (згідно з А. Анцуповим та А. Шипіловим1) можна виділити такі об'єктивні причини конфліктів.

Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людей в процесі їх життєдіяльності. Люди повинні постійно спілкуватись, вирішувати численні проблеми; в процесі взаємодії інтереси людей час від часу можуть зіткатися; це зіткнення інтересів, яке практично не залежить від їх волі та бажання, і створює об'єктивну основу можливих конфліктних ситуацій.

Слабка розробленість правових та інших нормативних процедур розв'язання соціальних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей. Наприклад, в нашому суспільстві ще не розроблені ефективні, стандартні, всім відомі неконфліктні способи захисту підлеглих від свавілля начальників. Звісно, вони можуть оскаржити невірні, з їх погляду, дії начальника. Але процедура такого оскарження є малоефективною. Тому підлеглі реально користуються цією можливістю у крайніх випадках. У більшості передконфілктних ситуацій вони або поступаються, або йдуть на конфлікт.

Інші статті по менеджменту

Критеріі ефективності труда менеджмера
Один з найважливіших напрямків програми реформ у нашій країні – перебудова систем управління підприємством. Особливе значення ця проблема набуває на рівні тих підприємств, місце яких у ринк ...

Підбір і використання тестових методик для добору членів робочих груп-команд
Тестами в психології називають стандартизовані методики психодіагностики, що дозволяють одержувати зіставні кількісні і якісні показники ступеня розвиненості властивостей, що вивчаютьс ...

Управління персоналом банку
Корінні зміни, що сталися в системі функціонування вітчизняних підприємств та всього народного господарства України в цілому, створили велику потребу в нових управлінських знаннях, посилили інтерес до ...