Поняття та сутність корпоративної власності підприємства

Обмежена відповідальність акціонерів корпорації і відділення управління корпорацією від її власників, з одного боку, взаємообумовлені і такі що випливають одна з одної, принципові характеристики обговорюваної форми господарювання; з іншого боку, вони є причинами того, що корпорація асоціюється з великомасштабним виробництвом. Юридична незалежність корпорації від акціонерів визначає її стабільність і тривале існування. Обмежена відповідальність акціонерів дозволяє інвесторам мінімізувати ризики, роблячи корпорацію ідеальним місцем вкладення капіталу дрібними вкладниками. Це у результаті складає вельми значні суми, необхідні для великого виробництва.

Корпорації – основа промислового потенціалу розвинених країн. Найбільш сильний вплив на формування і зміну будь-якої корпорації мають інтереси власників, працівників (менеджерів) і замовників (покупців). Тому сучасні організаційні структури корпорацій повинні мати узгоджені інтереси цих трьох груп зацікавлених осіб. Організаційна структура встановлює взаємодію, координацію, розподіл функцій між структурними підрозділами, закріплюючи права і відповідальність між ланками апарату управління. Структура реалізується за допомогою організаційної схеми, штатного розкладу, положень про підрозділи, посадових інструкцій. Елементами структури є як підрозділи, що виконують певні функції, так і окремі працівники (керівники, фахівці, робітники, службовці). Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв’язки (відносини), рівні і повноваження [16].

Організація діяльності корпорації визначається такими об’єктивними факторами зовнішнього середовища: стратегія і цілі, розмір організації, технологія, стадія життєвого циклу організації, організаційна форма.

Виділяють такі параметри організаційних структур: складність, формалізація, централізація, спеціалізація, діапазон керованості, влада і контроль, персонал, адміністрування.

Розподіл факторів на внутрішні і зовнішні досить умовний, тому що внутрішнє і зовнішнє середовище організації знаходяться у тісному взаємозв’язку.

Поняття організаційного управління корпорацією має комплексний характер, що відбиває складний взаємозв’язок між ключовими факторами зовнішнього і внутрішнього середовищ, між горизонтальною і вертикальною диференціаціями, між управлінськими, соціальними і економічними категоріями. До основних вимог, які повинні бути покладені в основу організаційного управління, належать такі:

1. Організаційне управління корпорацією повинно відповідати стратегічним цілям організації, тобто департаменталізація і встановлення системи вертикальних і горизонтальних зв’язків між підрозділами і окремими працівниками має проводитися з врахуванням діяльності та обраних стратегій фірми.

2. Організаційне управління покликано бути адекватним фактором зовнішнього і внутрішнього середовищ організації, що робить істотний вплив на рішення щодо рівня централізації і децентралізації, розподілу повноважень і відповідальності, ступеня самостійності і масштабів контролю керівників і менеджерів.

3. В організаційному управління функції – первинні, структура – вторинна. Функції підприємства мають відповідати пріоритетним стратегічним цілям його керівництва.

4. Організаційний проект фірми повинен бути перспективним, розрахованим на досягнення стратегічних цілей, звідси – необхідність орієнтації на дані активного маркетингу і служб довгострокового планування і прогнозування.

5. При створенні системи управління необхідно дотримуватися принципу відповідності, коли кожний елемент системи має у своєму розпорядженні достатні повноваження для вирішення поставлених завдань і відповідає за їх ефективне виконання.

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми). Лінійна організаційна структура управління – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль.

Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Відтак кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління. Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою, а функціональні відділи апарату управління корпорації лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам функціональних відділів апарату управління. Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та незначними еволюційними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклатури продукції використання цієї оргструктури уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів (підрозділів). Дивізіональна організаційна структура управління – базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур. Отже, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ корпорації має власну достатньо розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб'єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність [16]. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

Інші статті по менеджменту

Оцінка стану менеджменту в організації
Будь-яка організація проявляє деякі властивості живого організму, такі як мінливість, адаптуємість, цілісність, відвертість, розвиваємість, виживає і т.д. Отже, організація, як і жива с ...

Тенденції та проблеми розвитку електронного бізнесу в Україні
Бурхливе поширення інформаційних технологій та нових методів ведення бізнесу в нашій країні привело до зародження і становлення нової сфери підприємництва електронного бізнесу. Незважаюч ...

Концепція управління персоналом в комерційному банку АКБ Приватбанк
Концепція управління персоналом комерційного банку - це система теоретико-методологічних поглядів на розуміння і визначення сутності, змісту, цілей, завдань, критеріїв, принципів і методів управління ...