Зарубіжний досвід вдосконалення професійної підготовки працівників

У розвинутих країнах склалася нова концепція професійно-технічної освіти, яка передбачає повну загальноосвітню базу підготовки, розширення профілю спеціальної підготовки, розвиток здібностей і бажання постійного оновлення знань.

Головним у концепції є вдосконалення зв'язків між системою підготовки кадрів і виробництвом. Система освіти, що склалася, не встигає забезпечити оволодіння спеціальностями, які з'являються на виробництві. Тому саме виробництво покликане активніше сприяти набуттю й розвитку кваліфікації робітників.

Проблема полягає не тільки в пристосуванні системи підготовки робочих кадрів до потреб даного виробництва, а й у випереджаючому зростанні якості робочої сили відносно цих зростаючих потреб. Таким чином, підвищення ролі людського фактора потребує активного зворотного зв'язку.

Протягом останніх 15-20-ти років професійна освіта і професійна підготовка кадрів стали одним із найбільш швидкозростаючих секторів економіки розвинутих країн. За оцінками фонду Карнегі, починаючи з 1985 року в США на професійну підготовку після закінчення середньої школи щорічно витрачається більше 100 млрд. дол., з яких близько 60 млрд. дол. припадає на університети і коледжі, а 40 млрд. дол. складають витрати фірм і корпорацій на внутрішньо фірмову підготовку кадрів. Тобто, у підготовку спеціалістів держава вкладає 60 % усіх коштів. У США нині щорічно проходить професійну підготовку або підвищує кваліфікацію майже 8 млн. робітників. У Франції кількість охоплених різними формами профпідготовки наближається до 4 млн. осіб.

Зростаючі вимоги до знань та професійних навичок під впливом науково-технічного прогресу вимагають підвищеної уваги до концептуальних розробок безперервної освіти, а головне — до її практичного втілення. В наступні 10-15 років категорії робітників, що мають доступ до інформаційних технологій і володіють відповідними навичками праці, становитимуть найбільшу цінність для промисловості.

Всі системи безперервної підготовки робітничих кадрів можна згрупувати і віднести до двох моделей: з відривом і без відриву від виробництва. Відмінні особливості кожної країни полягають лише в переважанні тієї чи іншої моделі, характері їх поєднання. Навчання без відриву від виробництва включає практичну підготовку на підприємстві і теоретичний курс у професійно-технічній школі або спеціалізованому центрі.

Навчання з відривом від виробництва здійснюється в деяких середніх професійно-технічних навчальних закладах і центрах підготовки кадрів.

У ФРН і Данії перевага надається першій моделі, у Франції та Італії —другій. Інші країни Спільного ринку (Великобританія, Нідерланди) застосовують комбіновані системи.

Головний недолік позавиробничої форми підготовки — відсутність зв'язку з виробництвом. Виробнича практика і підготовка у навчальних майстернях не можуть забезпечити такий зв'язок. Наприклад, у міжокружних професійно-технічних школах США виробнича практика займає 80 % навчального часу, але часто проводиться не на самому сучасному обладнанні, особливо в нафтохімічних галузях. Теоретична підготовка за фахом не завжди встигає за швидкою зміною техніки, матеріалів, номенклатури продукції і, відповідною мірою, відстає від розвитку виробництва.

Крім того, підготовка робітників поза виробництвом потребує подальшої їх адаптації до умов виробництва (набуття необхідного кваліфікаційного рівня). Адаптаційні заходи (програми) у США розробляють 37 % фірм.

Однією з форм адаптації до виробництва є система стажування. Найбільшого розвитку вона одержала у Франції. Стажування тут триває 3 — 10 місяців. На малих і середніх підприємствах питома вага стажерів становить близько 3 %, а на великих підприємствах - близько - 20 % від загальної кількості працюючих.

Одним із способів адаптації до виробництва є традиційна система навчання. Але й вона не може задовольнити потреби у кваліфікованих кадрах через низький рівень теоретичної підготовки майбутніх робітників і невиправдано вузьку спеціалізацію. В США теоретична підготовка в системі учнівства займає лише 10 % навчального часу. В ФРН питома вага теоретичної підготовки формально вища — 25 % (за прийнятим земельним законодавством), фактично ж коливається від 7,5 до 35 % (остання цифра отримана за рахунок великих підприємств). За даними обстежень , близько 26 % учнів, в основному малих і середніх підприємств, не відвідують обов'язкові професійні школи. Підприємства часто завищують свої потреби в учнях, використовують їх як дешеву робочу силу (27 % часу, відведеного для виробничого навчання, учні зайняті на допоміжних роботах, що не мають відношення до їх майбутньої спеціальності). Майже 44 % учнів малих підприємств або взагалі не отримують роботу, або вона не відповідає отриманій кваліфікації. Отримуючих однакові дипломи учнів малих підприємств не приймають на роботу до великих фірм, тому вони змушені проходити додаткову підготовку. Щоб поліпшити справу, малі та середні підприємства створюють міжзаводські навчальні центри.

Інші статті по менеджменту

Мотивація трудової діяльності
Будь-яке підприємство на деякому етапі свого розвитку може зіштовхнутися з неминучим бар'єром граничної продуктивності. Вихідний продукт вже не може бути удосконалений як на кількісному, ...

Менеджмент та система управління
Теоретична частина Економічні методи управління. Це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фін ...

Розробка організаційної структури управління на транспортному підприємстві
На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій. Як у народному господарстві так і на транспорті відбувається безупинне удоскон ...