Управління зберіганням, переробкою та реалізацією продукції

При співробітництві виробників сировини з малими підприємствами господарство може не тільки переробляти свою продукцію в МП, а й доручити останньому реалізацію продукції через вже налагоджені зв’язки з торгівлею. Можливий і варіант передачі МП свого переробного цеху в оренду господарству.

Підвищення ефективності виробництва в переробній промисловості забезпечується впровадженням нових технологій з використанням більш високопродуктивних технічних засобів. Одночасно необхідно задіяти внутрішньогосподарські резерви, підвищити дисципліну виробництва й організацію праці.

В останні роки істотно зменшились обсяги поставок м’яса і молока та продуктів їх переробки у роздрібну торгівлю. Зокрема, у 2000 році м’ясопродуктів продано населенню майже у 8 разів, а молочної продукції – більш як у 10 разів. В той же час продаж молока і м’яса на ринку збільшився.

Тобто ринок став провідним каналом придбання м’ясної і молочної продукції, хоча ринкові ціни на м’ясо залишаються вищими порівняно з роздрібними цінами державної і кооперативної торгівлі.

Господарства-виробники вимушені продавати молоко хоч і за нижчими цінами, переробним підприємствам молочної і м’ясної промисловості, бо вони є найбільш надійними партнерами у споживанні м’ясної молочної продукції. Їх виробники їх виробничі потужності дозволяють стабільно протягом року закуповувати досить великі обсяги молока. Можна вважати що цей канал реалізації для виробника матиме важливий інтерес з метою удосконалення механізму економічних взаємовідносин між виробниками м’яса та молока і переробною промисловістю.

Сільськогосподарські підприємства реалізують свою продукцію через такі канали: заготівельні організації; організації споживчої кооперації; працівникам у рахунок оплати праці; населенню через систему громадського харчування на ринку і за бартером. Якщо у 1991 році підприємствами молочної промисловості було реалізовано 98,5% від загальної кількості, то у 1999 році його частка зменшилась до 63,8. Звились нові ринкові партнери та розширились торгівельні зв’язки. Так, до 10% зросла частка реалізації молока населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу в рахунок оплати праці), до 19% - на ринку, через власні магазини і ларки. Новим каналом збуту є бартер. За бартерними угодами продається понад 7% загального обсягу товарних ресурсів молока. Водночас скоротився до мінімуму (менше 0,1 %) продаж молока організаціям споживчої кооперації.

Аналіз свідчить, що виробнику більш вигідно продавати молоко на ринку через систему споживчої кооперації. Тут ціна в 1999 р. за 1 тону молока становила в середньому відповідно 385 і 460 грн. В той же час при реалізації молока заготівельним організаціям вона становила 357 грн. Найнижчою вона була при бартерних операціях – 334грн. Ціни реалізації на яловичину по основних каналах збуту майже не відрізнялися. Проте відчутна різниця відчувається між ціною, яку сплачували заготівельні організації, тобто м’ясокомбінати – 1730 грн. І за бартерними угодами 1422 грн.

Незважаючи на це, частка заготівельних організацій у закупленій продукції становила в 1999 році лише 22%.

Значні обсяги молока, особливо у господарствах приватного сектора, залишаються поза організованою заготівлею. Загальною вимогою до господарств усіх форм власності на даному етапі є необхідність збільшення обсягів продажу молока і м’яса для створення відповідних державних і регіональних товарних ресурсів продукції та здійснення експортних поставок. Для цього необхідно збільшити питому частку продажу їх через заготівельні організації – молокопереробні підприємства, м’ясокомбінати, організації споживчої кооперації та за прямими зв’язками у торгівельну мережу і власні магазини до 75-80% від валового виробництва. Це дозволило б навіть за умови існуючих обсягів виробництва молока, але підвищеного рівня товарності збільшити його ринкові ресурси.

Використання ринкового механізму в агропромисловому комплексі і на основі інтеграції процесу досягнення ефективності виробництва продовольства може бути забезпечено за рахунок таких чинників: значного скорочення втрат при транспортуванні і зберіганні с/г сировини; раціонального використання вторинної сировини та відходів; формування і використання найефективніших наскрізних технологічних процесів від ферми до прилавку; створення єдиної економічної заінтересованості у високих кінцевих результатах усіх учасників інтегрованого агропромислового виробництва на основі поглиблення його спеціалізації, кооперування і комбінування.

Інші статті по менеджменту

Основні принципи і типи організаційної культури
Ефективність діяльності компанії значною мірою визначається такими факторами: виробничі потужності, технології, персонал, його кваліфікація, фінансові ресурси, ноу-хау, потенціал розвитк ...

Інноваційні проекти
Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційн ...

Типологія соціально-трудової мобільності населення
Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутливо і ідентифіковано, наприклад, переїзд із Києва у Льв ...